Результати вашого пошуку

Адміністративно-правове регулювання містобудівної діяльності: історичний аспект

Опубліковано Лісова Наталя 21.01.2023
0

Адміністративно-правове регулювання містобудівної діяльності: історичний аспект

Прагнення людини до створення безпечного життєвого середовища існувало з прадавніх часів. Адже це є необхідною умовою виживання та розвитку. Саме тому, суспільні відносини в сфері містобудування стали предметом регулювання держави.

В часи дородової громади, пошук людиною природного укриття та облаштування його під житло базувались на потребі захисту. З появою племінної організації суспільства людина вже самостійно створює стаціонарне житло. Археологічні дані про значну площу поселень, складну конструкцію житла та наявність чіткої відстані між житлово-господарськими комплексами свідчать про появу певних правил забудови, які, ймовірно, регулювались звичаями та контролювались головою родової громади. [1, т. 1, с. 41-124; 2, с. 13] Створення житла було обумовлене необхідністю задоволення базової потреби людини в забезпеченні безпеки свого існування.

Розвиток відтворювального типу економіки, перехід до осілого способу життя призводить до появи у об’єктів містобудування нової безпекової функції – збереження та захисту результатів економічної та культурної діяльності. [1, т. 1, с. 156-165] На прикладі археологічних досліджень трипільських поселень можна зробити висновок про наявність раціональної системи планування поселень тогочасного суспільства, функціональної диференціації будівель (одно та двоповерхові житлово-господарські комплекси, культові, оборонні, виробничі споруди, сезонні поселення), що свідчить про наявність певних стандартів в сфері містобудування, планувальних традицій, наявності центру прийняття рішень з питань забудови поселень (житла розміщували так, щоб вони утворювали кола, причому у зовнішньому колі будинки з’єднувались в єдину оборонну лінію за принципом будівлі-стіни). [1, т. 1, с. 160-165; 5]

За часів Київської Русі оборонний та економічний чинники містобудування є визначальними. Князь, як основний землевласник, визначав місце, розміри та основні параметри зовнішнього вигляду об’єктуа містобудування, а всі інші деталі та пропорції залежали від методу роботи зодчого. На той час будівництво здійснювалось без затвердження креслень. Будували на підставі традиційної системи пропорцій, запозиченої у візантійських майстрів. [1, т. 1, с. 835-884, 2, с. 62-113] Державних органів, уповноважених здійснювати регулювання містобудівної діяльності, ще не існувало. Окремі аспекти містобудівної діяльності були закріплені в князівських уроках та статутах. Зокрема «Руська правда» містила положення про князівських чиновників – гродника та мостника, які відповідали за зведення мостів, переправ та фортифікаційних споруд, а також розмір стягнення податей на будівництво цих об’єктів. [4, с. 55-67]

В період польсько-литовської доби питання воєнної безпеки залишається вирішальним. Литовські статути, магдебурзьке право, рішення органів місцевої влади, інші нормативно-правові акти Польського королівства і Великого князівства Литовського на рівні з місцевим писаним та звичаєвим правом були джерелами норм, які регулювали містобудівну діяльність. Нормативно врегульоване було будівництво оборонних споруд, доріг та мостів. Наприклад, артикул 22 «Про дороги старовічні» розділу ІХ Литовського статуту 1566 р. містив норми влаштування доріг: «Уставуємо, що дороги давні мають бути, згідно зі стародавнім звичаєм, настільки широкі, щоб два вози форманські розминулися». [7, с. 363]  А привілеєм Казімира ІІІ місту Львів у 1356 році про надання магдебурзького права було заборонено будувати корчми в межах 1 милі від міста, щоб не створювати конкуренції місту. [10, с. 115-116] Про нормативну врегульованість та наявність регулювання містобудівної діяльності свідчать також документи та записи, ща були знайдені в земських та гродських книгах: дозволи на будівництво та експлуатацію будинків, надання площ під забудову, заборони на будівництво, акти на будівництво доріг, мостів, водопроводу, каналізації, замків, палаців, оборонних валів, малих архітектурних споруд, культових та виробничих споруд. [9, с. 54 – 68]

За часів козацько-гетьманської доби регулювання містобудівної діяльності визначалось вже не тільки оборонним чинником, але й економічним та демографічним. Регулювання належало до компетенції різних посадових осіб та органів. [2, с. 193-206; 6, с. 119-156] Гетьман, полковники, мали право надавати дозвіл на заснування нових поселень, надання земельних посілостей козацькій старшині, надання дозволів старшині, шляхтичам та духівництву на заснування слобід та хуторів, будівництво млинів тощо. Гетьман міг створюватись окремі органи містобудівного контролю для виконання конкретних локальних задач. [3, с. 47-48] Забудова велась під керівництвом фахівця з розпланування поселень за проєктними планами, які подекуди оформлювали в піктографічній формі. Розроблення креслеників, складання кошторису, нагляд за проведенням будівельних робіт оборонних споруд здійснювала військова адміністрація. Відбувається зародження інституту професійної атестації виконавців окремих видів робіт, пов’язаних із створенням об’єктів архітектури. [8, с. 61, 65-67, 68-73; 11, с. 353 – 364]

В сфері містобудівельної діяльності діяли нормативно-правові акти попереднього історичного періоду (Литовський статут 1588 р., Магдебурзьке право), акти гетьманської влади, а також положення церковного права і акти московської царської влади. Як правило це були акти індивідуального чи місцевого характеру, видавались ситуативно і в міру потреби. [6, с. 119-156]

В період знаходження українських земель під владою Російської імперії була сформована система органів управління містобудівною діяльністю (Технічно-будівельний комітет Міністерства внутрішніх справ, Головне управління шляхів сполучення та публічних будівель, губернатори на місцях, Міська дума та Міська управа, тимчасові комісії та комітети). [13, с. 89-99]

Будівництво велось відповідно до затверджених планів і типових проєктів. Плани були прототипом генеральних планів в сучасному його розумінні. Також імперською влада зобов’язала губернатора та органи МВС на здійснення контролю за будівництвом виключно на підставі затверджених типових планів та проєктів будівель та фасадів. [12, с. 119-181]

Основними нормативно-правовими актами, які регулювали містобудівну діяльність були Будівельний статут 1832 р., «Урочное положение на все общие работи, производящиеся при крепостях, государственний зданиях и гидротехнических сооружениях» 1869 р., технічні регламенти. [12, с. 50-70]

За порушення норм містобудівного законодавства передбачалось притягнення винних до відповідальності на підставі «Уложення про покарання кримінальні та виправні» 1866 р. Глава VІІІ «Про порушення статуту будівельного» передбачала покарання за порушення загальних правил будівництва будівель, особливих правил побудови церков, протипожежних правил. [14]

За часів радянської влади відбувалось формування централізованої системи органів регулювання містобудівної діяльності по галузевому принципу. Характерною особливістю містобудівної діяльності того часу був пріоритет розвитку мілітарно-промислового комплексу. Загальносоюзні центральні органи регулювали містобудівну діяльність шляхом затвердження урядових та відомчих нормативно правових актів, які республіканськими органами деталізувались та адаптувались до місцевих потреб. Нормативно було закріплено: компетенція органів управління, порядок організації та виконання будівельних робіт, документальне оформлення, будівельні норми та стандарти, вимоги до проєктної документації, проведення державної експертизи проєктів, правил професійної атестації виконавців окремих видів робіт. [13, с. 101-112]

Міста будувались відповідно до потреб важкої промисловості на підставі розроблених планів в умовах жорсткої стандартизації та адміністративно-ідеологічного тиску. Масова забудова житлових районів здійснювалась на підставі типових проєктів та по принципу зменшення собівартості за рахунок зниження комфортності та скорочення витрат на створення соціальної інфраструктури. [3, с. 402-421, с. 451-455]

Зі здобуттям незалежності Україна постала перед потребою реформування містобудівної галузі з огляду на її невідповідність сучасним потребам суспільства та європейським стандартам. Зокрема, гострим на сьогодні є питання щодо практичної реалізації, закріпленого ст. 3 Конституції України, принципу змісту та спрямованості діяльності держави: забезпечення права людини на безпеку. Що є особливо актуальним саме у сфері містобудування. Адже досі, попри всі історичні уроки, отриманні Україною, права та свободи людини, її законні інтереси та природні потреби не стали основою для містобудівної політики держави. Для успішної повоєнної відбудови Україна потребує внесення змін до містобудівного законодавства та проведення низки реформ у сфері адміністративно-правового регулювання містобудівної діяльності, спрямованих на забезпечення реалізації права на безпеку в сфері містобудування кожної окремої людини.

  1. Історія української культури у 5 т. / голов. ред. Патон Б.Є. К. : Наукова думка, 2001.
  2. Історія української архітектури / Тимофієнко В.І. [та ін.]. К. : Техніка, 2003. 
  3. Околович М.Є. Адміністративно-правове регулювання містобудівної діяльності органами місцевого самоврядування: дис. … канд. юр. наук: 12.00.07. – Одеський державний університет внутрішніх справ, Одеса, 2018. 258 с.
  4. Гавриленко О.А., Колєсніков С.Д., Логвиненко І.А. Київська Русь: політико-правовий нарис. Харків : УНіВС, 1999.
  5. Відейко М.Ю., Терпиловський Р.В., Петрашенко В.О. Давні поселення України : монографія. К. : Товариство Коло Ра, 2005.
  6. Захарченко П.П. Історія держави і права України: підручник. К. : Атіка, 2005.
  7. Ківалов С., Музиченко П., Паньков А. Статути Великого князівства Литовського у 3-х т. Одеса : Юридична література, 2003 р. Т 2.
  8. Вечерський В.В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона : монографія. К. : Головкиївархітектура: НДІТІАМ, 2001.
  9. Купчинський О. Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова. К. : Інститут української археології та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 1998. 
  10. Гошко Т.Д. Нариси з історії маґдебурського права в Україні (XVI – початок XVII ст.). Львів : Афіша, 2002.
  11. Мальченко О.Є. Артилерійський арсенал Київської фортеці у 2 пол. XVII ст.: формування, структура, функції: дис. … докт. істор. наук. К. : 2017. с. 353 – 364.
  12. Пирожкова И.Г. История строительного законодательства Российской империи : научная монография. М. : «Канон», 2008.
  13. Олюха В.Г. Оптимізація капітального будівництва: господарсько-правові проблеми : монографія. К. : центр учбової літератури, 2015. с. 87-111.
  14. Макарчук В. Аспекти будівельного права Російської Імперії в «Уложении о наказаниях уголовних и исправительних» (видання 1866 р.) та працях тогочасних російських юристів. Вісник наукового видання «Львівська політехніка», 2017 р., с. 30-37.

Залишити відповідь

Ваш Email буде приховано.

Порівняти об’єкти